30 років кохання та відданості – цього року ми святкуємо ювілей храму.
“Як 30 років?!!” Це найпоширеніша реакція на новину, що цього року храм святкує свій 30-річний ювілей. Так, саме так: пожовклі від часу документи вказують на точну дату, яка започаткувала велику історію – 5 вересня 1991 року. Саме тоді почав рухатися величезний механізм, який поєднав воєдино долі багатьох людей, став центром життя, сенсом і джерелом натхнення для цілого покоління українських відданих і всіх наступних, хто йде їх стопами.
Коли дивишся на раритетні фото того часу, щойно вгадуючи в юних обличчях наших старших відданих, тебе охоплює трепет, подяку та… страх, що всього цього могло б і не бути. Адже за поняттями світу, в якому ми живемо, це будівництво було повною авантюрою, чиєюсь рожевою мрією, несумісною з плоскою радянською реальністю, примарною і хисткою, невловимою, як аромат квітів кадамби в гаях Вріндавана.
Ми поспішаємо в храм, додаючи кроків, здалеку побачивши прапор на його куполі, ми насолоджуємо погляд красою Божеств у вівтарі, а слух – гучним кіртаном серед таких же щасливих відданих, як ми самі, ми ходимо сходами, ми сидимо на лекціях, ми вшановуємо прасад, і ми думаємо, що так було завжди.
Наче й не було цього величезного котловану замість храму, ніби й не ночували віддані на підлозі, набившись у кімнатку тісними рядами, і не зустрічали світанку, приймаючи крижаний душ морозною зимою в кабінці з поліетилену.
Але саме такі дати, несподівані та величні, здатні перевернути наш звичний погляд на речі, розплющити очі на те, що ховається за суєтою буднів, але добре видно здалеку, з відстані десятиліть. Побачити, усвідомити, оцінити те, до чого ми звикли й тих, хто створив цей звичний нам світ. Подивитися іншими очима на них… і на себе.
Цією статтею ми розпочинаємо цикл матеріалів, присвячених 30-річчю храму. На вас чекають рідкісні, раритетні фотографії та відео про будівництво храму, а також відверті розповіді тих легендарних особистостей, хто стояв біля його джерел. Ми дізнаємося про їхню відчайдушну боротьбу, віру та відання, якими вони проклали собі дорогу в історію.
На нашому диктофоні – години оповідей учасників цих подій про те, як серед куренівських халуп виріс портал, що веде на Голоку Вріндавана сьогоднішнє та багато майбутніх поколінь відданих, чудові історії про те, як з вищої волі, як мозаїка, збиралися разом люди, можливості, обставини, як мінялися серця людей, які, не шкодуючи сил, часу та грошей, будували дім для Господа. Про все це говорилося так буденно і просто, ніби для людей, які будували храм, просто не існувало варіанта його не будувати. Ця простота і щирість – дивовижна якість відданості, доступна небагатьом.
У коментарі до Шрімад Бгагаватам 2.2.16, Шріла Прабгупада каже: “Знаходячись на абсолютному рівні, Господь і служіння Йому тотожні один одному. Тому, коли чистий розум і інтелект занурюються в Господа, жива істота перестає споглядати саму себе і потрапляє в трансцендентне поле зору Господа. А коли це відбувається, Господь починає Сам вказувати йому, що робити, щоб задовольнити Його бажання, і якщо жива істота досконало виконує всі вказівки Господа, то припиняє будь-яку діяльність заради власного ілюзорного задоволення.”
Нам пощастило мати можливість спілкування з цими піднесеними відданими, для яких глибина мудрості шастр реалізувалася в цілком конкретній формі за адресою: провулок Зоряний, 16. Всім своїм життям вони показують нам приклад чистого, бездомісного відданого служіння. Тепер ми хочемо поділитися своїм успіхом з вами.
У своєму інтерв’ю Ач’юта Прія прабгу сказав, що лише матеріалісти вимірюють храм висотою куполу або кількістю витраченої цегли. Храм – це не будова, це люди. Храм спочатку з’являється на тонкому плані, у серцях відданих, і, якщо вогонь бгакті горить яскраво, Господь відповідає їм у тій мірі, в якій вони віддаються, матеріалізуючи їхнє бажання.
Дивно, але ніхто з тих, з ким ми розмовляли, не почував себе “діячем” або “вершителем історії”, вони просто робили те, що потрібно, те, що не могли не робити. З цієї позиції історія не здається чимось пафосним і забронзовілим, це постійний процес, який відбувається тут і зараз, і до якого включений кожен з нас, пов’язаний невидимими ниточками з іншими в один великий план Господа. Історія не закінчилася, вона продовжується прямо в нас на очах і вже тільки ми вирішуємо, чи станемо ми її героями чи простими спостерігачами.Миготять роки, сивіють ті, з кого починалася історія храму Нью Навадвіпа мандир, приходять нові віддані, а будівництво храму все йде, не перестаючи. Адже кожен із нас прямо зараз будує храм у своєму серці – це нескінченний процес, у масштабі якого 30 років здаються миттю.
Дивно, але ніхто з тих, з ким ми розмовляли, не почував себе “діячем” або “вершителем історії”, вони просто робили те, що потрібно, те, що не могли не робити. З цієї позиції історія не здається чимось пафосним і забронзовілим, це постійний процес, який відбувається тут і зараз, і до якого включений кожен з нас, пов’язаний невидимими ниточками з іншими в один великий план Господа. Історія не закінчилася, вона продовжується прямо в нас на очах і вже тільки ми вирішуємо, чи станемо ми її героями чи простими спостерігачами.
Летять роки, сивіють ті, з кого починалася історія храму Нью Навадвіпа мандир, приходять нові віддані, а будівництво храму все йде, не перестаючи. Адже кожен із нас прямо зараз будує храм у своєму серці – це нескінченний процес, у масштабі якого 30 років здаються миттю.
